Питання демонтажу комуністичних пам’ятників у Броварах знову актуальне. «Спливло» цього разу воно під час засідання депутатської комісії з гуманітарних питань.
Як пам’ятають наші читачі, кілька місяців тому завершився судовий процес, затіяний деякими громадськими активістами, котрі протестували проти, як вони самі стверджували, порушення процедури перейменування вулиць у Броварах в рамках Закону про декомунізацію.
Тоді «реваншисти» програли суд. Втім, як нам добре відомо, «Привид блукає Європою — привид комунізму», тому сумнівів не викликало, що поборники «світлого соціалістичного минулого» не здадуться просто так.
На комісії з гуманітарних питань розглядали питання «Про демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків» (повний перелік пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок, що підлягають демонтажу дивіться тут). Передувало питанню зачитування аж двох заяв од «стурбованих громадян».
У першому листі за підписами, зокрема, таких відомих персонажів як пані Ірина Нілова (радниця міського голови Ігоря Сапожка, виступала у суді третьою стороною на боці позивача, тобто, проти перейменувань вулиць) вимагається Броварською міською радою ініціювати громадське обговорення щодо означеного переліку «пам’яток» слідів режиму, котрий замордував десятки мільйонів українців.
Другий папірець і взагалі являє собою те, що світлої пам’яті Василь Стус назвав би «зразком провінційного сентименталізму». Зокрема, у листі «стурбовані американського відомого філософа (і навіть так і написали: «Як сказав відомий філософ…») Джорджа Сантаяна: «хто не пам’ятає минулого, приречений на те, щоб пережити його знову».
Присутня на засіданні начальник управління Наталя Багмут, ухопилася за лист Верховної Ради України, з якого нібито випливає, що декомунізація уже не діє. На що голова Комісії з найменувань та пам’ятних знаків, журналіст Дмитро Карпій зауважив, що загальні норми закону, які забороняють наявність у громадських місцях комуністичної символіки, лишаються чинними безстроково. А от терміни дії спеціальної норми, які визначають порядок демонтажу, справді спливли.
«Броварська міська влада і область мали протягом року демонтувати ці пам’ятники. Те, що цього не зробили, не означає, що пам’ятники не мають бути демонтовані», — зазначив пан Карпій.
Слід зазначити, що в листі, на який посилається пані Багмут, мова йде про завершення декомунізації в частині перейменування населених пунктів та районів. Однак очільниця культури використовувала документ як аргумент проти демонтажу пам’ятних знаків у Броварах.
Також, коли заговорили про стелу в парку «Приозерному» воїнам НКВС, то пан Карпій звернув увагу, що вона майже повністю знищена і там залишилися лише два великі камені. Мовляв, їх можна було б передати на збереження КП «Бровари-Благоустрій», а не на «утилізацію», щоб потім використати при виготовленні пам’ятних знаків, наприклад, воїнам АТО Ігорю Завірюхіну або Олегу Оникієнку (можливе встановлення пам’ятних знаків обговорювалося на засіданнях комісій з найменувань та пам’ятних знаків).
Коли заговорили про те, чи підпадає стела під визначення тих «пам’яток», які повинні демонтуватися, у залі запанував відчутний гамір. Пропозиції, що лунали, були дивовижні, в чомусь навіть комічні.
Наприклад, було запропоновано не демонтувати повністю стелу «Никто не забыт, ничто не забыто», бо вона, мовляв, не має політичного підтексту. А «щоби всі були задоволені», треба прибрати на ній… написи російською мовою, замінивши їх аналогічними, виконаними українською. Начебто в Законі про декомунізацію прописане «мовне питання». На це пан Карпій зауважив: «так-так, там нічого політичного, тільки червоні козаки стоять, які тут більшовицьку владу встановлювали».
Голова комісії Сергій Бєльський спробував апелювати, що потрібно шукати якийсь компроміс, на що Дмитро Карпій, навіть якось співчутливо відповів: «Не можна йти на компроміс із законом. Закон вимагає».
«Реваншисти» навіть питання дефіциту шкіл приплели сюди, мовляв, на школи коштів не вистачає, а ми будемо шукати їх на пам’ятники! На що пан Карпій зауважив, що рішення цієї комісії політичне, а питання подальшого виділення коштів на встановлення пам’ятних знаків варто віддати на розгляд бюджетної комісії.
Та все ж голова комісії Сергій Бєльський резюмував, що стелу потрібно залишити, прибрати на ній всю комуністичну символіку, а напис зробити українською мовою — «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», аби вона була як пам’ять про дідів, які загинули у Другій світовій війні. У результаті, питання демонтажу відклали.
Далі реваншисти використали «важку артилерію» щодо стели НКВСівцям: буцімто облрада Київщини рішенням від 2003 року внесла стелу в Броварах до реєстру пам’ятників історії, і відповідне рішення по цьому питанню може ухвалювати лише обласна рада.
Пан Карпій парирував: де цей документ і хто його бачив, якщо у Броварській міській раді його немає? З’ясувалося, що нібито в Київській обласній раді, в управлінні культурної та історичної спадщини, хоча сама доповідач — Наталя Багмут — сказала, що його теж не бачила.
Далі зачепилася тема перейменування вулиці Черняховського на Симона Петлюри і пішло-поїхало! На адресу Карпія, який іронічно зазначив, що “слушно” захищати назву на честь винного у вбивствах і зґвалтуваннях сотні тисяч людей, пролунала фраза, що перейменування відбулося лише в угоду йому особисто, а далі уже звучало сичання, цькування та перехід на особисті образи.
Словом, укотре переконуємося: комуністи колишніми не бувають — це по-перше; комуністи не вміють слухати опонентів — а це по-друге…
Завершення розгляду питання вийшло «феєричним»! Безпосередньо у приміщенні був здійснений телефонний дзвінок до обласної ради, в управління культури для з’ясування, чи є броварська стела НКВС-цям пам’ятником історії та чи наявна під нею братська могила, що, згідно із Законом про декомунізацію, є підставою для уникнення демонтажу.
Відповідь високої інстанції не назвеш чіткою: братська могила може розташована під стелою, а може десь по боках. А, крім того, запити пана Карпія щодо цих документів чомусь до облради «не дійшли».
Безлад і совок залишаються й досі незмінними атрибутами українських реалій.
Станіслав Дикий.
