“Трибуна-Бровари” розпочинає нову серію матеріалів “Місто, люди і місця”, у рамках якої прагне розповісти броварчанам про цікавих особистостей і локації, що творять наше місто. Першою героїнею стала завідуюча міської бібліотеки Світлана Степанова.
Зі Світланою ми про зустріч не домовлялися. Цікаво було застати її за роботою і поспілкуватися без заздалегідь підготовлених відповідей. І хоча наше інтерв’ю стало повною імпровізацією, Світлана з легкістю на нього погодилася.
“Ви ж знаєте, яка в мене позиція щодо бібліотекарської справи?, — серйозно запитала вона на самому початку. — Я переконана, що ця сфера має розвиватися, і комп’ютерні технології її ніколи не замінять”.
— Світлано, розкажіть, яка, власне, історія Броварської бібліотеки?
— Бібліотечна справа в нашому місті бере початок іще з довоєнних часів. Спочатку це було лише дві кімнати з книгами у приміщенні райкому партії. Передбачалося, що ними користуватимуться саме члени комуністичної партії. Після війни це книгосховище перенесли на вулицю Гагаріна, 5. Тоді ж його офіційно назвали Броварською міською бібліотекою. Початково її фонд налічував п’ять—шість тисяч книжок. Та ж бібліотека, у якій зараз сидимо (бул. Незалежності, 5, — прим. автора), була офіційно заснована в період із 1979 по 1981 роки, точних даних не маємо. За цей час нею керували троє завідуючих: Валентина Юдіна, Світлана Коростова і я.
— Скільки книжок налічує фонд бібліотеки зараз?
— Зараз у нашому фонді близько 25-ти тисяч книг. Його поповнення — одвічна проблема. Гроші нам видаються за так званим “залишковим принципом”. Але хочу сказати, що зараз усе змінюється й навіть у кращу сторону. Так, цього року ми домоглися додаткових 20-ти тисяч гривень на поповнення фонду. Окрім цього, лише за 2017 у рамках акції “Подаруй бібліотеці книгу” звичайні броварчани подарували нам три з половиною тисячі примірників.
— У бібліотеці ведеться облік відвідувачів?
— Так, за нашими даними щороку бібліотека обслуговує близько 3,5 тисяч містян, серед них тисяча—тисяча двісті — це учні старшої школи. Узагалі, хочу вам сказати, що з кожним роком до нас приходять усе більше містян, особливо люди середнього віку.
— Як гадаєте, із чим пов’язана ця тенденція?
— Люди, мабуть, стомилися від складної психологічної ситуації в країні. Вони шукають для себе якогось порятунку. Та й духовність тепер на іншому рівні. Раніше ми були інфантильні, а через події останніх років почали брати активнішу участь у громадському житті, деякі нарешті вивчили, що в них є така держава — Україна, що є українська мова, література. Не останню роль тут відіграє й увага влади, якої ми нарешті добилися. У бібліотеках же теж проводяться реформи. Так, ми перейшли із бібліотечно-бібліографічної класифікації документів, продукту Радянської епохи, на універсальну десяткову, якою користуються і в Америці, і в Європі.
— Розкажете детальніше про ці зміни?
— Їх складно пояснити людині, що не має відповідної освіти. Справа в тому, що бібліотечна наука — справжнісінька математика. Комусь може здатися, що порядок розстановки книг абсолютно випадковий, але, повірте, у бібліотеці немає нічого випадкового. Радянська модель класифікації була побудована так, що на першому місці завжди мала стояти політична література, до того ж, там виділяли безліч підкатегорій, книги ділили за країнами… У десятковій такого немає, ця модель більш пристосована до сучасності.
— Світлано, а як Ви, власне, обрали бібліотечний фах?
— Я в цю справу прийшла випадково. Коли закінчила Вінницький кооперативний технікум за спеціальністю “товарознавство книги”, мені здалося цього замало, тому вирішила отримати вищу освіту, у той час найближчим до мого фаху виявився факультет бібліотечно-бібліографічних інформаційних технологій Київського університету культури і мистецтв. Коли після закінчення навчання я влаштовувалася в бібліотеку, здавалося, це буде ненадовго, натомість я працюю тут уже 23 роки.
— А у Вашій сім’ї була висока культура читання?
— Так, мої мама й тато були постійними відвідувачами цієї ж бібліотеки. Батько перечитав чи не весь фонд і дуже хотів, аби я пішла в цю сферу. Тоді, у Радянські часі, професія бібліотекаря вважалася престижною. Окрім цього, тато був переконаний, що для жінки вища освіта — необхідна. Саме його вплив, мабуть, і привів мене у професію бібліотекарки.
— Пам’ятаєте свій перший робочий день?
— Так, я була надзвичайно схвильована. Уявляєте, лише перший день, а до мене звернулося 85 відвідувачів! Причому раніше ж люди приходили до бібліотеки не за конкретним автором, а з темою, і завданням працівників було підібрати всю необхідну їм літературу. Коротше кажучи, перший робочий день я провела у повному спантеличенні.
— Ви сказали, що не збиралися тут надовго лишатися. Що ж змінило Вашу думку?
— Я повністю захворіла бібліотечною справою. Із кожним днем мені все ставало ріднішим і, відповідно, цікавішим. Зараз, маючи 23 роки стажу, я вже не уявляю себе поза бібліотекою, це справа мого життя.
— А чи траплялися у Вашій практиці якісь кумедні чи, навпаки, неприємні випадки?
— Неприємних випадків точно не згадаю. Були якісь дрібнички, але все воно легко забулося. А от щодо кумедних, є один. Якось у нашу бібліотеку прийшли брати Клички. Вони тоді вчилися в міському училищі, були ще нікому не відомими юнаками. І один із братів (я й досі не знаю, котрий саме) попросив мене знайти йому книгу. Я пішла до стелажів, аж раптом бачу, що він стоїть переді мною, хоча чітко пам’ятала, що він лишався в читальному залі. Коли ж повертаюся зі сховища, — він уже там. Я збилася не могла зрозуміти, що за містика. Аж раптом другий брат каже до мене з-за спини: “Так нас же двоє!”. Я після того ще довго згадувала цю історію, уже коли вони стали всесвітньо відомими боксерами.
— Світлано, а з чого взагалі починається робочий день бібліотекаря?
— Із розстановки книг, які попереднього дня здали до бібліотеки користувачі. Кожного ранку працівники підходять до полички й розставляють видання згідно з ББК чи УДК .
— А чим закінчується?
— Заповненням статистичних даних: скільки відвідувачів було, які книги читали, кого більше: жінок чи чоловіків і так далі. Така практика обов’язкова для всіх бібліотек.
— Яка література користується популярністю серед Ваших відвідувачів?
— Люди переважно приходять за фантастикою й “легким” чтивом. Учнівська молодь, певна річ, найчастіше шукає літературу зі шкільного курсу. Приємно бачити, до речі, що за останні кілька років усе більше людей запитують сучасних українських авторів. Особливо зросла популярність “Забудь-річки” Братів Капранових після їхнього приїзду до Броварів.
— Світлано, яким чином бібліотечна справа має змінитися в майбутньому, аби йти в ногу з часом?
— Ви знаєте, я переконана, що найважливіше для бібліотеки — зберегти її основну функцію. Вона полягає у популяризації книги, залучення громади, різних вікових груп населення до читання. Якщо бібліотека вийде за межі цієї функції — це лише на її користь, але агітація за літературу має лишатися пріоритетом. Думаю, із часом усе більше заходів проходитиме на базі подібних закладів. Уже зараз бібліотеки використовують не лише для читання, але й для зібрань гуртків, проведення різноманітних презентацій і виставок. На мою думку, саме пропаганда культури в загальному значенні цього явища має набути більш сучасних форм і стати ще одним пріоритетом у дільності бібліотек.
— А які Ваші плани безпосередньо на власне книгосховище?
— Ооой, їх дуже багато. Перш за все, це косметичний ремонт у бібліотеці, аби вона стала місцем, куди приходитимуть за затишком. Іще хочу, аби зробили велику й достойну вивіску, прикрасили фасад муралами. Також я маю власне бачення зонування читацьких залів у бібліотеці (за віковою категорією). Певна річ, поповнення фонду й залучення користувачів — це речі, над якими ми працюємо постійно. Ми, до речі, надсилали міському голові свої проекти з удосконалення бібліотеки, але вони вже майже кілька років “вивчаються”. Окрім цього, хотілося б і розширити саму бібліотечну інфраструктуру міста. Адже три бібліотеки на кількасот тисяч населення — це мізерне охоплення потенційної аудиторії.
— Ну, і наостанок — розкажіть, яку книгу зараз читаєте і що порадите броварчанам?
— Я на днях почала нову книгу “Лоскутный мандарин” Гаетана Сусі. Я з цим автором не знайома, але мене запевнили, що книга змінює свідомість читачів, тому дуже цікаво, що з того вийде. А от броварчанам я би порадила почитати сучасних українських авторів. Першими на думку спадають якраз брати Капранови, їм вдається просто, але дуже цікаво й пізнавально писати про українську історію і сьогодення. А для тих, хто не боїться експериментів і доволі вражаючої літератури, раджу Ірену Карпу.
