Духовна рада міста Бровари, якій більше 17 років, об’єднує понад 20 релігійних конфесій. Наприкінці січня настоятеля української греко-католицької церкви Трьох святителів Олега Панчиняка одноголосно було обрано головою Духовної ради міста, якою він керуватиме протягом року. Журналісти «Трибуни-Бровари» зустрілися з отцем Олегом, щоб дізнатися, над реалізацією яких завдань працюватиме Духовна рада протягом поточного року, що робитиме для вирішення у Броварах найбільших викликів моральності? Також Олег Панчиняк розповів про найбільшу проблему церков, важливість капеланства та поділився «рецептами» подолання зневіри молоді у власній країні та секретами побудови щасливої родини.
Олег Панчиняк – протоієрей, настоятель парафії Трьох святителів української греко-католицької церкви (УГКЦ), керівник інформаційного відділу Департаменту інформації УГКЦ глави УГКЦ Любомира Гузара (нині покійного), щасливий батько трьох синів.
Про головне завдання Духовної ради міста
- Я пригадую інтерв’ю нашого капелана отця Андрія Зелінського, якому поставили запитання: «А чи не набридло вам розповідати про духовність, адже вона настільки спотворена, що про неї ніхто і чути не хоче?». А він відповів: «А хіба люди не спотворили поняття любові? Однак при цьому кожен цієї любові потребує і шукає. Може він не розуміє до кінця що це, але хоче чути: «Я тебе люблю» і хоче любити іншу людину». Головне завдання міжконфесійної спільноти – крок за кроком відновлювати розуміння кожною людиною, що насправді таке «любов». Найперше, людина має дати собі відповіді на запитання: «Хто я такий і куди прямую?». І друге – нам потрібно відродити сімейні цінності, бо якщо немає здорової сім’ї, то немає суспільства. Адже тільки в сім’ї, де є християнська родина: батько, мати, діти, може розвиватися духовність. Також дуже важливо говорити про патріотичні цінності, бо не може людина жити в країні і її не любити.
Духовна рада міста в житті Броварів у 2018 році
- Перше, над чим продовжуватиму працювати в цьому році – це Молитовні сніданки із владою міста. Я хочу їх відшліфувати і зробити постійними не лише з владою, а й запрошувати на них журналістів та вчителів. Був такий неприємний інцидент, коли ми з лекціями про духовність пішли в одну із броварських шкіл і нам, у часи незалежності, директор пояснив, що школа відділена від церкви. Так, це правда, але ми маємо спільні цінності, від яких залежить добробут дітей. Ми не маємо на меті зробити дітей адептами якоїсь релігії, ми проповідуємо лише Божі й моральні цінності. До 1030-ліття хрещення Русі-України у нас запланована велика наукова конференція, куди хочемо залучити і вчителів історії шкіл міста, щоб розкрити їм сенс цього хрещення, яке має глибокий богословський і національно-творчий характер. Це найбільші заходи, які плануємо реалізувати у цьому році.
Про найважливіше у 2017 році
- Одним із найуспішніших заходів, які було організовано «Духовністю» і, зокрема, моїм попередником – головою Духовної ради міста у 2016-2017 роках отцем Михайлом Лесюком (настоятель храму «Покрови Пресвятої Богородиці» УПЦ КП- авт.) – це Міжнародна науково-практична конференція «Сильна родина – сильна Україна», проведена у травні 2015 року. Її учасниками стали близько 120 науковців, студентів, вчителів, юристів, лікарів, державних службовців із 10 країн світу. Це було намагання показати родинні цінності й вирвати їх із тієї небезпеки, куди зараз потрапила родина. А вона сьогодні переживає один із найдраматичніших часів. Нині дитину намагаються відірвати від сім’ї і показати, що вона є вільною частинкою і може жити так, як хоче. Власне, на цій конференції ми і почали говорити про ці гендерні небезпеки.
Про суть Молитовних сніданків
- На Молитовних сніданках ми читаємо частину Божого слова, ділимося думками та слухаємо думки присутніх: що вони зрозуміли? Я слідкував, як вони (представники влади міста – авт.) реагували, як Боже слово пробивало їхнє серце. Там були сльози радості, емоції, там не було пафосу. Я не думаю, що можна так зіграти перед Богом. На жаль, ми живемо в такому суспільстві, де все побудовано на тому, щоб роз’єднувати. Слово «Диявол» із грецької мови означає «той, хто роз’єднує, руйнує». Ми поділені за мовою, конфесійно, на чоловіки/жінки, – тому не може бути іншої дороги в християнина, як шукати єдності з різними людьми. Через спілкування ми приходимо до спільних знаменників, і в одну мить виявляється, що насправді з представниками різних конфесій нас мало що роз’єднує. А те, що роз’єднує, не є Божого походження, а тільки людського, примітивного. Маємо пам’ятати: ми всі вийшли з вод Володимирового хрещення 988 року, коли не було ні католицької, ні православної церкви, коли церква на вселенському рівні була єдиною. У 1054 році на Заході сталася велика схизма (розділ, розкол церков – авт.). Та за будь-якою схизмою схована людська амбіція і гординя. А вищість у тому, щоб знайти шляхи примирення. Ісусу Христос каже: «По тому пізнають, що ви мої учні, коли любитимете один одного». Не можна свідчити Ісуса Христа перед людьми і проповідувати роз’єднання. Ми можемо разом молитися, любити, чинити добро… Ми маємо велику благодать у Броварах, що можемо зійтися і спілкуватися.
Кого підтримуватиме Духовна рада
- Допоки я буду головою Духовної ради, Рада не братиме участі у політиканстві, не ставатиме ні на чиюсь сторону. Як Духовна рада, у нас своє завдання, яке пов’язане із духовною складовою людини, ми маємо виступати проти зловживань і проти свавілля. Наприклад, якби ми дізналися, що в школах розвивається наркоманія, проституція, Духовна рада мусила б виступити із засудженням цього явища і всіх хто за цим стоїть, включно із особами, які допустили до того чи іншого морального вчинку. Якби ми дізналися, що в місті мають місце антилюдські прояви з боку чиновників, Духовна рада також мала б відреагувати. Адже один із церковних приписів говорить: «Мовчати на гріх – є гріх». Я – учень Любомира Гузара і чинитиму так, як він чинив, і говоритимемо те, що ми маємо.
Про найбільші моральні і духовні виклики у Броварах
- Якось відомий грецький філософ Діоген засвітив ліхтар і пішов із ним вулицями міста. «Що ти робиш?», – запитали його люди, адже на вулиці був день. «Я шукаю людину», – відповів Діоген. Сьогодні один із найбільших викликів – сама людина, і найголовніше – пригадати їй про гідність і вартість. От тоді вона стане щасливою. Людина створена Богом із любові, для любові й через любов, і коли вона втрачає справжню любов, то намагається її чимось замінити. Тоді і з’являється наркоманія, алкоголізм, дитяча порнографія, проституція. Але це лише наслідки. Чого тільки зараз у Броварах не має – варто лише вийти ввечері на вулиці. А ще є корупція, неповага до людей, які на межі виживання.
Що робить Духовна рада для вирішення цих проблем у місті?
- Любомир Гузар казав: «Людині замало когось любити, куди важливіше відчути, щоб вона почувалася любленою кимось». Завдання духовності – показати, наскільки вона люблена Богом. І не битися з наслідками – бо це примітивно. Блаженнішого патріарха Святослава (Шевчука) запитали: «А як Ви протистоятимете побудові «руського міра?». Він відповів: «Я будуватиму український світ». Справа духовності – не битися з наслідками, а будувати перспективи і вказувати напрямки, а це завжди важче, ніж критикувати та руйнувати.
Досвід зі Львова, який переніс у Бровари
- У Львові, де я служив священиком понад 9 років, я вів гурток «Біблійне коло», і люди, які відвідували його, на очах змінювалися, ставали щасливими, бо віднаходили сенс буття. І цей досвід спілкування з людьми я переніс у Бровари. Це рідко, коли священик за життя може побачити результат. А я його бачу, і дуже радий.
У яку церкву краще ходити?
- Свою віру ніколи не будуйте на людині, адже вона може в будь-який момент зрадити. Свою віру варто будувати лише на Ісусі Христі – він єдиний правдивий священик. Усі батюшки також грішники, як і кожна людина, і також шукають спасіння. Тож завжди ходіть до Бога, а не до батюшок, і ніколи не будете розчаровані.
Про найбільшу проблему церков
- Найбільша проблема церкви, коли вона перестає голосити Євангелію Христову і зростається з владою. Тоді церква програє. Завжди. А коли церква бере початок у Богу, вона неодмінно буде переслідуваною. Але тоді церква очищається, відділяється зерно від полови. Церква не може служити владі, вона покликана служити Богові і людині, і разом із владою служити іншим людям, і ніколи не відстоювати нічиїх інтересів. Якщо в церкві лунає заклик голосувати за того чи іншого – ця церква перестає бути Христовою, вона стає людською.
Про капеланство
- Я не був на передовій, я тричі був у АТО на другій лінії. Коли я поїхав у 2015 році в АТО вперше, то побачив велику необхідність присутності там капеланів. Серед наших військових дуже не стабільний психологічний стан і головне завдання капелана – бути поруч, заспокоїти, подарувати надію, повернути рівновагу, щоб людина не думала, що вона вбивця, бо захищає свою Вітчизну. Воїну треба вкласти в серце: ми не ті, хто хоче вбивати, ми ті, хто захищається. І коли б мені можна було тримати в руках зброю, я б зробив так само. На жаль, священику це заборонено.
Як подолати молоді зневіру у власній країні
- Часи, коли люди йшли в церкву – закінчилися. Сьогодні церква має покинути стіни храму і йти до людей. Ми мусимо йти до молоді й говорити з ними їхньою мовою: слухати, запитувати, любити. Наприклад, у нашій церкві є велика молодіжна комісія, яка проводить із молоддю зустрічі. У нас є студентське капеланство, де священики зустрічаються зі студентами, їздять у поїздки. Наприклад, у цій залі, де ми сидимо, працюють із дітьми, тут проводить зустрічі і броварський «Пласт». Молоді люди бачать, що церква – це не середньовічний пережиток, і що людина церкві не байдужа. І ще одне. Для того, щоб зневіритися, треба віру мати. Віра – це натхненна святим духом відповідь людини на запрошення Бога до спільноти любові з ним. Може бути біль, не здійснені мрії, але не зневіра.
Секрети щасливого сімейного життя
- Секрет сімейного щастя дуже простий – дитині треба казати, що ти її любиш. Моєму старшому синові Андрієві 20 років, він навчається у духовній семінарії. Молодшим близнятам – по 19: Олег поступив в академію сухопутних військ, Назар – у економічний університет. Але вони до цих пір очікують і потребують, що я маю прийти, обійняти їх і сказати: «Я тебе люблю». Ми, батьки, маємо дитину любити, але не сліпо, а жертовно і відповідально. Бо любити і бути закоханим у дитину – різні речі. І не менш важливе – ніколи не принижувати гідності дитини. Буває, батьки часто перегинають палицю, але головне – прийти до дитини і сказати «Вибач мені, сину/донечко». Інших рецептів щастя в сім’ї я не знаю. Я щасливий і дуже дякую Богу за моїх дітей.
Фото – зі сторінки Олега Панчиняка у ФБ та мережі Інтернет
