По всьому світу правителі використовують пандемію як привід, аби захопити побільше влади. А громадськість на це погоджується. Про це пише відома американська дослідниця Енн Епплбаум, авторка книги про сталінський Голодомор в Україні, для статті The Atlantic під назвою «Люди при владі бачать можливість». Матеріал вийшов 23 березня. Переклад наводять «Тексти».
13 березня – так сталось, у п’ятницю, тринадцятого – мій чоловік їхав по трасі у Польщі, ввімкнув новини й дізнався, що кордони країни закривають упродовж 24 годин. Він зупинився на узбіччі й подзвонив мені. Я купила квиток з Лондона до Варшави через кілька хвилин. Я не живу в Польщі постійно, але мій чоловік – поляк, єдиний дім, яким я володію – в польському селі, і я хотіла бути там. Наступного ранку аеропорт Хітроу був моторошно порожнім, тільки літак до Варшави був переповнений людьми, які намагалися потрапити одним із останніх комерційних рейсів назад до своєї країни. Під час чекіну працівники відмовляли в посадці пасажирам без польського паспорта (у мене є) чи посвідки на проживання. Потім хтось усвідомив, що опівночі вступили в силу нові правила, тож я стала свідком розмови між одним зі стюартів і двома пасажирами, які не були поляками: «Ви ж розумієте, що ви можете не вилетіти. Ви розумієте, що ви можете пробути у Варшаві дуже довго…»
Читайте також: Україна закриває кордон для іноземців через коронавірус
Того-таки дня ми подзвонили синові, який зараз навчається на першому курсі коледжу в США, і сказали йому їхати в аеропорт. Він планував лишатись у родині друзів після закриття його університету. Натомість ми дали йому тридцять хвилин, щоб зібратись, виїхати і встигнути на один з останніх рейсів до Лондона, з пересадкою там на один із останніх рейсів до Берліна. До того часу, як він у неділю приземлився в Європі, Польща повністю закрила кордони для всього громадського транспорту. Він сів на поїзд від Берліна до Франкфурта-на-Одері, міста на німецько-польському кордоні. Там він перейшов пішки, з багажем в руках, як у фільмі про обмін шпигунів під час Холодної Війни. Він бачив блокпости, озброєних солдатів, людей в хімзахисті, які вимірюють температуру. Чоловік підібрав його на іншому боці.
Польща не була першою країною, яка закрила кордони, не була й останньою. Тепер понад десяток європейських країн зупинили чи радикально сповільнили перетин кордону. На додачу, Шенгенська зона – зона вільного руху Євросоюзу – припинила допускати негромадян ЄС. Медичні свідчення на користь цього радикального закриття кордонів каламутні: Епі Поуп, колишня співробітниця Національної Ради Безпеки США, яка працювала над кризою з Еболою в 2014 році, сказала мені, що в той час адміністрація Обами думала над закриттям кордонів для людей з Західної Африки, але «науковці дуже цього не радили, оскільки це могло погіршити спалах». Закриття кордонів без ретельного планування може заповільнити рух обладнання й експертів або створити скупчення заражених людей в аеропортах та на інших точках перевірок. Закриття кордонів також створює оманливе враження про рішучі дії – не змінюючи реальності на місці. Згадаймо, в січні рішення Дональда Трампа про припинення польотів із Китаю дало йому й адміністрації фальшиве почуття, що вони зупинили COVID-19. Не зупинили.
У випадку Польщі різке і, схоже, незаплановане рішення спричинило масовий хаос. Польські громадяни застрягли по цілому світу, уряд був змушений організувати чартерні рейси, щоб повернути їх додому. Тисячі громадян України, Білорусі та Прибалтики – включно з далекобійниками й туристами, які просто намагаються доїхати додому – стояли на німецько-польському кордоні в своїх машинах по кілька днів, ходячи в туалет на сусідні поля, тому що прикордонники не пропускали неполяків. Німецький «Червоний хрест» роздавав їжу, воду й ковдри.
Читайте також: Без паніки: 13 міфів і «лякалок» про коронавірус
Ніщо з цих жорстких, драматичних заходів не зупинило поширення вірусу в Польщі. Епідемія вже почала поширюватися раніше – і поширюється досі. Але незважаючи на хаос – можливо, навіть внаслідок хаосу – закриття кордонів надзвичайно популярне. Держава робить щось. І це може бути віщуванням майбутнього.
У раптовому ентузіазмі щодо агресивного державного втручання під час медичної кризи немає нічого нового. Впродовж усієї історії пандемії призводили до зростання державної влади. Коли Європою в 1348 році ширилася Чорна Смерть, влада Венеції закрила порт для кораблів з уражених місць і примушувала всіх мандрівників до 30 днів ізоляції, які потім стали сорока днями – власне, звідси слово «карантин», від італійського quaranta, «сорок». Через кілька століть Вільям Сесіл, головний міністр англійської королеви Єлизавети Першої, боровся з чумою в Англії за допомогою закону, котрий дозволяв владі замикати хворих у своїх домівках на шість тижнів. А через кілька років Акт про чуму 1604-го зробив саму критику подібних та інших засобів незаконною.
Принаймні, поки люди боялися, вони слухалися. В часи, коли люди бояться смерті, вони погоджуться на заходи, які, як вони вірять, хибно чи ні, їх порятують – навіть якщо це значить втрату свободи. Такі заходи були популярними в минулому. Ліберали, демократи та свободолюбці всіх видів не повинні себе дурити: вони будуть популярними й тепер.
У деяких країнах Європи ми вже бачимо, як ці процеси розгортаються за значного суспільного консенсусу. Італія пішла на повне закриття. Всі магазини й підприємства закриті, окрім тих, які визначені як життєво необхідні; блокпости запобігають непотрібному пересуванню; публічні парки та майданчики закриті. Італійська поліція вже оштрафувала десятки тисяч людей за перебування поза домом без вагомої причини. Париж із минулого вівторка також у стані схожого жорсткого закриття. Не можна вийти з дому, не заповнивши формуляр; 100000 поліцейських виділено на те, щоб стежити, аби люди не порушували правила. Тільки за один день – середу минулого тижня – французька поліція виписала 4000 штрафів за перебування надворі без необхідності.
Читайте також: Броварчанка в Парижі: як живуть у карантині через COVID-19
Жорстко, так – але люди тепер сприймають такі заходи як необхідність. Італійський прем’єр Джузеппе Конте зараз має підтримку 70 % італійців – неймовірне число для країни, яка історично не довіряє своїм політикам. Французький президент Еммануель Макрон відкрито описав боротьбу з вірусом як “війну”, і цей жорсткіший підхід і жорсткіша мова також здобули йому більшість підтримки країни.
Користуючись цим поштовхом, дехто вже йде значно далі. У п’ятницю угорський уряд спрямував до парламенту законопроєкт, який надасть диктаторські повноваження прем’єр-міністрові, Віктору Орбану, в ім’я «надзвичайного стану». Прем’єр на невизначений період матиме право ігнорувати який завгодно закон, не радячись із законодавчою владою; вибори й референдуми має бути відкладено. Порушення карантину стане злочином, за який каратимуть тюрмою. Поширення неправдивої інформації або іншої інформації, яка може спричинити «заворушення», також стане злочином, який теж каратимуть тюрмою. Неясно, хто визначатиме неправдивість: формулювання достатньо нечіткі, щоб можна було включити майже будь-яку критику політики держави в сфері охорони здоров’я. Ніщо з цих заходів не виправить того факту, що Угорщина – одна з найменш підготованих до боротьби з пандемією країн у Європі. Не в останню чергу тому, що політика її націоналістичного уряду змусила стількох освічених людей, включно з лікарями, виїхати з країни.
У нормальні часи угорська опозиція ніколи не підтримала б такий очевидний перерозподіл влади, особливо з огляду на те, що він наче призначений приховати недоліки та провали уряду. Але в цей час дехто з тих, хто зазвичай пішов би проти уряду, його підтримує. «Всі їхні системи захисту наче вимкнулись», – каже мені Петер Креко, угорський аналітик. В цей час страхів, каже він, ніхто не хоче здатись непатріотичним, хоч якось шкідливим для здоров’я та безпеки співвітчизників. Всі хочуть вірити у засадничу благість нації й держави.
Подібний різкий перерозподіл влади відбувається в Ізраїлі, де Нетаньяху – все ще прем’єр, незважаючи на поразку на недавніх виборах – ввів у дію наказ про надзвичайний стан, який дозволяє йому відкласти початок кримінального провадження проти нього самого, і який забороняє зібрання ізраїльського парламенту, де опозиція тепер має більшість. Нетаньяху також надав сам собі велетенську нову владу зі стеження, без жодного нагляду над ним самим. Установи й тактика, яка зазвичай використовується для відстеження терористів, тепер будуть використані для нагляду за дотриманням карантину, діяльністю й пересуванням звичайних громадян, а також їхньою температурою та здоров’ям. Частина населення Ізраїлю не прийме ані збільшення ролі спецслужб, ані зупинки держави в особистих інтересах Нетаньяху: англійське видання газети Ha’aretz уже назвало такі кроки «коронавірусним переворотом». Але поки ізраїльтяни бояться – інша частина їх усе це прийме.
Американцям слід бути готовими, що їхні співгромадяни реагуватимуть так само. Федеральна система США дає певні переваги: карантинні заходи різні в різних штатах; за їх дотриманням стежить радше місцева поліція, ніж загальнодержавні служби безпеки. Але президент США вже довів, що він надає перевагу політиці жестів перед реальними заходами, закриттю кордонів перед масовим виробництвом масок і тестів. Що важливіше, він має довшу історію зловживань: скадал із Україною показав, що Трамп не надто поважає верховенство права, а розслідування спецпрокурора Мюллера показало, що йому байдуже до незалежності Департаменту юстиції. Він вже зловживав владою з політичних міркувань, і він має галасливу групу прихильників, які йому за це аплодували. В наступні тижні або місяці, дуже ймовірно, що він також використає цю кризу, щоб отримати більше влади, як Орбан чи Нетаньяху, й дуже можливо, що Fox News його підтримають. Як і багато американців. Департамент юстиції, як повідомляло видання Politico, вже попросило у Конгресу права затримувати американців без суду, хоч це й зовсім не є необхідним. Законодавці, які опираються подібним заходам, мають бути готовими до того, що їх звинуватять у тому, що вони ставлять життя своїх виборців під загрозу.
В альтернативному всесвіті з іншим президентом медична влада США могла б мати кращі варіанти, кращі способи знизити рівень занепокоєння, кращі шляхи стеження за добробутом суспільства за допомогою технологій і без призупинення верховенства закону. Південна Корея, процвітаюча й міцна демократична країна, використовує додатки для відстеження пацієнтів із коронавірусом та інших людей, що перебувають на карантині, але не відчувала, що потрібно розпустити парламент. Сема Сгейєр з фонду Surgo, який просуває використання даних та науки про поведінку в охороні здоров’я, зазначає, що технології можуть допомогти і в інший спосіб – наприклад, щоб моніторити спалахи COVID-19 так, аби карантини й закриття були таргетовані для окремих районів і міст, уникаючи “килимових” обмежень, які ввели цілі американські штати. Технології для відстеження має бути можливо використовувати прозоро, дозволяючи громадянам вийти з системи, як тільки пандемія мине.
Тут, у Польщі, уряду далеко до таких складних методик, і досі діють давні методи. Поліція в нашому селі постійно дзвонить, перевіряючи, чи всі в нашому домі лишаються в приміщенні: тепер для кожного в країні, хто повернувся з-за кордону, обов’язковий карантин на 14 днів. Вони ввічливі. Я розумію, що вони роблять свою роботу, і розумію, що мета її – безпека людей. Але ані я, ані хтось інший в їхніх списках не знає, чи повернуть правителі нову владу, яку взяли собі під час кризи, коли ця епідемія спаде.
Читайте також:
