Роман Сімутін, депутат Київської обласної Ради, лідер ГО «Нові Бровари»
Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».
У Броварах сталася подія, яку чиновники поспішили назвати «історичною»: відбувся «конкурс без конкурсу», на якому нам не стільки обирали управителя будинків, скільки просто ще один раз подвоїли квартплату. Відбулося те, чого багато хто побоювався: зношений житловий фонд без проведення капремонтів передали власне населенню. Але давайте розберемося, чому будинки такі занедбані і хто винен у тому, що ремонтів так і не дочекалися?
Біг по граблях або спроби реформувати ЖКГ у Броварах
Спочатку трошки історії.
Спроби реформувати ЖКГ (житлово-комунальне господарство) міста відбуваються далеко не вперше, але реформування щоразу чомусь наступає на одні й ті ж самі граблі: як у 2006, так і 2012 роках.
Колись давно в місті існувало комунальне підприємство зі складною назвою БВУЕРЖФ, яке опікувалося обслуговуванням житлового фонду багатоповерхівок. Але, як і всі інші комунальні підприємства (надалі – КП) нашого міста, боргів та проблем у нього набралося стільки, що працювати стало неможливо. Саме з метою позбутися боргів та почати «з чистого аркуша», у 2002 році створили правонаступника – КП «Служба замовника».
Багатообіцяюча назва на якість послуг не вплинула, а всі 10 років роботи підприємства його стрясали скандали, переважно корупційні. Міська влада постійно намагалася його рятувати, купуючи нову коштовну техніку та вливаючи живі гроші на десятки мільйонів гривень. Але всі зусилля були марними: з підприємства майже не виходили численні перевірки, які підтверджували факти виведення коштів на інші фірми, але мало кого це хвилювало. Врешті-решт, комунальне підприємство разом із нашими 190 млн грн повністю збанкрутувало, залишивши після себе великий перелік боржників.
Далі – замість одного підприємства міська влада вирішила створити декілька комунальних ЖЕКів, які працюють і досі, та наразі стали управляючими компаніями. І тут ми знову наступаємо на ті ж самі граблі.
Так де поділися гроші на ремонт будинків?
А тепер простежимо, хто та яким чином у цьому ланцюжку реформ був відповідальним за капремонт житлового фонду.
КП «Служба замовника» відповідно до чинного на той час законодавства надавало мешканцям комунальних багатоповерхівок перелік послуг із 26 пунктів. Серед цих пунктів був і поточний ремонт житлового фонду, а капітальний ремонт будинків у той час проводився за кошти міського бюджету відповідно до списків, затверджених на рік. Тобто, принаймні протягом 10 років існування КП «Служба замовника», кожен мешканець сплачував за поточний ремонт свого будинку (а до цього ці гроші отримував його попередник – КП БВУЕРЖФ).
Міський голова Ігор Сапожко головною причиною банкрутства КП «Служба замовника» називав (увага!) мешканців приватного сектору, які погано сплачували за вивіз відходів. У місті підприємство займалося буквально всім: від обслуговування житлового фонду до зимового чергування на дорогах та обслуговування світлофорів. При цьому сума сплат за вивіз відходів із приватного сектору складала мізерний відсоток від доходів підприємства.
Насправді ж КП «Служба замовника» – це було підприємство-монстр, штучно створене для задоволення корупційних апетитів влади та наближеного до неї бізнесу. Саме масштаб підприємства дозволяв приховувати та красти значні кошти та ускладнював перевірки підприємства. А левова частина витрат припадала на відверто корупційні закупівлі в наближених до керівництва міста фірм, здавання техніки в оренду своїм людям за копійчаними розцінками та банальні крадіжки всього та всіма, що для КП стало майже нормою.
Підприємство накачували десятками мільйонів гривень бюджетних коштів, які одразу ж ішли на рахунки своїх фірм або розкрадалися в інший спосіб на самому підприємстві.
З відома та під керівництвом влади, в тому числі міцного господарника Ігоря Сапожка, з 2008 року процес тривав роками, і, власне, занедбаний житловий фонд – це прямий наслідок роботи цього КП. Депутати вже нинішньої каденції неодноразово ставили запитання міському голові: чи поніс хтось відповідальність за понад сотню мільйонів гривень? Міський голова так і не дав відповідь на це питання… Проте цього року міська рада затвердила програму, за якою на ліквідацію КП «Служба замовника» у 2020 році бюджет витратить ще пів мільйона гривень!
«Деформації квитанції»: як та чому змінювалася квартплата
Але повернемося до житлового фонду. Затвердження тарифу на обслуговування багатоповерхівок завжди було повноваженням місцевої влади, але відбувалося воно дивно: квартплату деякий час не піднімали, проте якщо піднімали, то одразу в кілька разів.
Під час створення комунальних ЖЕКів у 2012-2013 роках знову обговорювалося питання квартплати, яку на той час намагалися підвищити втричі. Причому відбувалися ті самі, що й зараз, спроби розділити платіжку на кілька окремих платежів: обслуговування внутрішньобудинкових мереж, обслуговування ліфтів тощо. Через численні та масові протести, організовані мною (на той час – депутат Броварської міськради), наприкінці 2012 року від цих планів відмовилися, і замість триразового підняття тарифу вартість збільшили лише на 80 %.
Крім цього, проведення поточних ремонтів тоді було вилучене з квартирної плати саме через велику недовіру населення до КП «Служба замовника»: люди розуміли, що підвищена за рахунок ремонтів квартплата буде нараховуватися, але ремонтів годі й чекати. Тому з 2013 року на всі листи з проханням ремонту мешканці отримували стандартну відповідь: поточні ремонти будинків у квартплату не входять. А ось що робити далі – відповіді не було.
Принцип 30/70 вирішить питання з ремонту під’їздів?
Проте, не було б щастя, та нещастя допомогло. Не є секретом, що ремонти житлового фонду (від дахів до електрообладнання) – справа доволі прибуткова, тому майже у всіх містах ці замовленням віддаються друзям міського голови. Зокрема, у Броварах багато років ремонтами займаються одні й ті ж самі фірми, а річний обіг цього бізнесу – щонайменше 20 млн грн. А окрім суто комерційного інтересу, є ще й політичний інтерес: саме ремонтами житлового фонду на окрузі багато років міський голова успішно домагався лояльності окремих депутатів.
Із 2013 по 2020 роки капітальні та поточні ремонти в квартплату не включалися, але, з точки зору закону, ніщо не заважало міській раді ухвалювати програми щодо ремонту житлового фонду. Такі програми, особливо у 2016 та 2017 році, почали працювати, і це, безперечно, було правильно. Але є одне «але».
І полягає воно в тому, що відкат на ремонтах під’їздів складав мізерні 10-20 відсотків. Інша справа – закупівля продуктів харчування з відкатами до 50 відсотків, про що ми вже неодноразово писали. Чи будівництво незрозумілих об’єктів, як то стадіон, де вкрали 5 млн і не поперхнулися. До речі, це є доведений експертизою факт, але правоохоронці чомусь не оголошують підозру, справу не направляють до суду.
Щодо ремонту під’їздів, то у 2016-2017 роках у цьому питанні місто просунулося непогано, але далі процес загальмував: у 2018 році ремонт у під’їздах був проведений лише у 5-и будинках, у 2019 – у двох (на все місто!), які визнані аварійними. Натомість прийнята програма, що запроваджувала принцип 30/70, за яким мешканці мали сплатити за ремонт під’їздів 30% від суми, а міський бюджет – 70%. На жаль, це мертва програма, оскільки ЖОДЕН будинок у місті цією пропозицією не скористався. А проведений нещодавно конкурс взагалі дозволив міській владі «вмити руки» перед населенням та перекласти всю відповідальність на самих мешканців.
Таким чином, принцип «спритність рук – і жодного шахрайства», на думку влади, має спрацювати ідеально: багато років майно та доходи КП «Служба замовника» банально розкрадалися людьми та підприємствами, близькими до міського голови, а винними в банкрутстві призначили мешканців приватного сектору, які погано сплачували за …вивіз сміття.
Міський голова любить наголошувати, що призначення директорів комунальних підприємств без конкурсу – то є його священне право, а ось нести відповідальність за наслідки роботи цих КП чиновник чомусь не поспішає. І то правильно: чи не простіше у всьому зробити винним населення: цар у нас гарний, просто з народом не пощастило? Так що тепер, шановні містяни, ваш вбитий житловий фонд – винятково ваші проблеми, то ви і вирішуйте, що з тим робити. Ну не владі ж цим перейматися!
Замість висновку:
25 років ми справно, добросовісно сплачували за ремонт під’їздів, обслуговування внутрішньобудинкових систем. Спочатку – одному комунальному підприємству, потім – другому, третьому, а тепер нам сказали ДЯКУЮ. І навіть дякую не сказали, а ДО ПОБАЧЕННЯ! Мовляв, самі розбирайтеся зі своїми будинками, зношеними трубами, під’їздами. За які ви регулярно сплачували кошти, а ми купували квартири, автомобілі.
Моя позиція чітка: міська влада має привести до порядку те, за що ми сплатили і – крапка. І хай би там що не говорив Ігор Сапожко – це його пряма відповідальність. Не вдасться звалити всю відповідальність на попередників, адже він міський голова з 2008 року. Саме він призначав керівників КП «Служба замовника» Смалько А.П. та Василенка А.А., а підприємство ліквідовується із фантастичним статутним капіталом у 190 млн грн. Саме він приймав рішення у 2013 році про створення комунальних ЖЕКів і у 2020 році про перепрофілювання останніх в управлінські компанії.
Я неодноразово подавав звернення, прикріплені підписами мешканців, із вимогою включити до програми ЖКГ ремонти під’їздів, але отримував типову відповідь, що мешканці самі мають ремонтувати житловий фонд або скористатися формулою 70/30. Як би там не було, але я не відступлюся і продовжу боротьбу, до чого закликаю і вас.
Фото – надані автором
Читайте інші матеріали автора:
- Золоте сміття «Селтіка»
- Молочні ріки, грошові берег
- Про головного корупціонера в броварській освіті та рейтинг хабарництва серед міських шкіл
- Як броварські козаки сіль купували!
- Що не так з екологією у Броварах?
- Газові війни: чому броварські гуртожитки відключили від газопостачання
Офісний центр на вул. Гагаріна, 21 та автостоянка на вул. Грушевського: що між ними спільного?
