Ця історія почалася три роки тому – наприкінці 2016 року. Група депутатів та активістів виступила на захист невеликого масиву сосен по вул. Симоненка. Після цього були позачергова сесія, численні наради, громадські слухання та підписання меморандуму. Врешті-решт, сквер відстояли і зараз він прикрашає густозаселений масив. Але забудовник вирішив «помститися» активістці Ірині Нікітчиній: майже три роки тривав судовий процес щодо «захисту честі та ділової репутації» забудовника. Про непересічну хронологію цих подій – у нашому матеріалі.
«Усе почалося восени 2016 році – коли з’явився будівельний паркан уздовж вулиці Симоненка та зрізали декілька сосон, – пригадує Ірина Нікітчина. – Тоді мешканці Лісового та Зеленого кварталів і сусідньої приватної забудови, яким при покупці обіцяли «ліс під вікнами», зацікавилися долею парку та звернулися до депутатів. Розпочалася епопея боротьби за парк. Були численні наради як активістів, так і у міськвиконкомі, обговорення меморандуму, підготовка до громадських слухань».
Однією з ключових подій того періоду стала прес-конференція в УНІАН 13 жовтня 2016 року, на якій декілька активістів та депутатів висловили свої позиції щодо даного питання. Загалом усю хорологію подій навколо парку детально висвітлював спеціально створений сайт save.brovary.org. Саме на тій прес-конференції прозвучала думка, яка так розлютила забудовника. Вона була лише окремою фразою, вирваною з контексту 20-ти хвилинної конференції, але стала причиною трирічної судової тяганини. Фраза стосувалася стосунків між юридичною особою ТОВ «Альянс-Новобуд» та банку «Михайлівський», який на той час проходив процедуру банкрутства.
«Тоді мене залучили в цей процес як людину з освітою архітектора, і я майже щодня зустрічалася із представниками забудовника із робочих питань, часом був навіть конструктивний діалог, – розповідає Ірина Нікітчина. – Але підступність полягає у тому, що представники забудовника, які бачили мене щодня, жодним словом не обмовилися, що в Броварському суді вже почався розгляд справи проти мене. Позаяк я мешкаю в Броварах, а маю реєстрацію в Києві, судові повістки та повідомлення приходили вкрай нерегулярно, що ускладнювало весь судовий процес. У підсумку, Броварський суд відмовив у позові до мене через невідповідну підсудність та направив матеріали до Дніпровського суду. І вже з Дніпровського суду я дізналась про претензії забудовника особисто до мене».
Позов стосувався вимоги скликати повторну прес-конференцію та в присутності тих самих журналістів спростувати «недостовірну інформацію» про зв’язок власників ТОВ «Альянс-Новобуд» та власників Банку «Михайлівський». Свою шкоду забудовник оцінив у…1 гривню, плюс – судові витрати.
Далі почалася судова тяганина, яка дійшла до Верховного суду України та повернулась до суду першої інстанції, поки врешті-решт, не завершилась рішенням Дніпровського суду на користь Ірини Нікітчиної, яке підтвердив Київський апеляційний суд 9 липня 2019 року. Вердикт суду першої інстанції від 21.03.2019 р. був чітким: відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Новобуд» до Особа_3 про захист ділової репутації юридичної особи та відшкодування немайнової (моральної) шкоди.
Хронологія судів була наступна.
04.11.2016 – ТОВ «Альянс-Новобуд» подав позов до Броварського міськрайонного суду. 20.12.2016 року відбулося засідання суду, справу закрили через «іншу підсудність» та направили до Києва.
При розгляді справи у Дніпровському суді м. Києва, суддя відмовила позивачу через те, що вимог було 3, а проплачених квитанцій – дві. Але позивач виправив помилку та знову подав до суду. І тут відбувся сумновідомий «аукціон судів»: ситуація, коли позивач подає декілька позовів одночасно з надією, що при автоматичному розподілі «випаде» саме «потрібний» суддя. 26.07. 2017 р. позивач подав майже одночасно три позови: у 17-01, в 17-07 і в 17-29. І…виграв справу в перший інстанції! Суддя підтримав задоволення 2-х вимог із 3-х: дозволив не сплачувати 1 грн нематеріальної шкоди.
Етап апеляції також відбувся на користь позивача – ТОВ «Альянс-Новобуд».
«Я вела судовий процес майже без адвокатів, не маючи ані юридичної освіти, ані найменшого досвіду, – розповідає Ірина Нікітчина. – Консультувалася з іншими активістами, багато допоміг досвід аналогічної справи Христини Морозової проти іншого забудовника. Перечитала безліч документів, кодексів, законів, вивчала судову практику, витрачала майже весь вільний час на це. Але час на касацію втратила, тому довелося обґрунтовувати, чому це важливо. Мене підтримали декілька громадських організацій і, врешті-решт, після тривалого розгляду у Верховному суді, суд направив матеріали на повторний розгляд. Через завантаженість Верховного суду процес розгляду тривав із червня по грудень 2018 року».
При повторному розгляді справи в Ірини вже був деякий досвід: вона не пропустила жодного процесуального документа: подавала заперечення, готувала відгуки на скаргу, спростовувала дії позивача і суд часто був на її боці. «Та й законодавство в цьому напрямку трохи змінилося, – каже Ірина. – Врешті-решт, Дніпровський суд першої інстанції повністю відмовив позивачу проти мене, а Київський апеляційний суд це підтвердив».
Окремою історією справи стали збитки родини Ірини Нікітчиної на судовий процес та стосунки із судовими виконавцями. Підсумок матеріальних витрат такий:
7008,0 грн – на судові збори з апеляції та касації.
1700,0 грн + 3400,0 – штрафи за невиконання рішення суду, накладені державним виконавцем (будуть скасовані, але поки що – ні).
780,0 грн – на адміністративний позов проти неправомірних дій державного виконавця.
У разі програшу справи додались би такі витрати:
Одна година прес-конференції в агентстві УНІАН – 4500,0 грн.
Відшкодування судових витрат позивачу – 4200,0 грн.
І це не рахуючи безлічі паперів, дзвінків та поїздок до Києва.
Також варто згадати, що за «невиконання» рішення суду державний виконавець передав справу у національну поліцію – йде «досудове розслідування» з перспективою відкриття кримінальної справи. Усе це – плата за сміливість висловлювати свою позицію.
Замість підсумку
Парк «Сосновий» для нашого міста збережений. Цей оазис аутентичного лісу площею 4 га прикрашає житловий масив і ціле місто. Зараз там облаштовано міський парк.
ЖК «Крона-парк» продовжує будуватися, а завдяки поруч парку, вартість квадратного метра житла там – одна з найдорожчих у місті.
Ірина Нікітчина не зрадила власним переконанням та витримала роки судового переслідування не шукаючи «компромісу» із впливовим забудовником. Такі люди – приклад і гордість нашого міста.
Ангеліна Козлова
Фото – авторки
