Після капітуляції Німеччини 9 травня 1945 р. Друга світова війна ще продовжувалась майже чотири місяці з її сателітом Японією. Сталося так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. в Тихому океані на борту лінкора “Міссурі” від імені СРСР підписав 40-річний генерал із села Косинівка, що на Уманьщині, Кузьма Дерев’янко.
Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн. осіб, інші – понад 40 млн., у тому числі 15- 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, втому числі й демографічні, становлять більше 40 млн. осіб.
Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована, а в листопаді 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн. кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн. з них були жителями України. Для порівняння: німецькі війська окупували лише 17% території Росії (600 тис. кв. км) з населенням у 27 млн. осіб.
З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час загарбники втілювали політику нещадної економічної експлуатації та поневолення. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.
На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок, або 42% від усіх міських поселень, що постраждали від війни на території СРСР. Матеріальні втрати республіки становили 1,3 трлн крб. (30% національних багатств України).
Втрати цивільного населення України були ще більші, ніж її втрати на фронті. У 230 концтаборах і гетто, а також у 250 місцях масового знищення загинуло від рук окупантів 5,5 млн. людей. Майже 2,5 млн. полягло на фронтах. Значними були також демографічні втрати України. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці.
Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР – у Польщу. З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств.
У1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками УПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського. У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою “Операція Вісла”. Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі. До серпня 1947 р. було переселено 140,5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім’ї. Українське населення розпорошили по всій Польщі з метою якнайшвидшої його асиміляції. Нині там мешкають усього 300-350 тис. українців.
Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27,4 млн. осіб із 41,7 млн., що проживали у 1941 р.
Радіючи Перемозі у 1945 році наші предки ще не знали, що Україні через сім десятиліть доведеться знову доводити своє право на незалежність, обороняти свої кордони та оплакувати найкращих синів. Для того, що не повторювалось подібне у майбутньому й потрібно вивчати уроки історії і бути завжди напоготові захищати себе й свою державу.
